PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+DQoNCjwhLS1TdGlja3kgUmlnaHQtLT4NCg0KDQo8c3R5bGUgPg0KLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDsgfQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTM0MHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAxNjBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE2MjBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMzAwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KPC9zdHlsZT4NCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIC0tPg0KPGlucyBjbGFzcz0iYWRzYnlnb29nbGUgZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIiDQogICAgIHN0eWxlPSJkaXNwbGF5OmlubGluZS1ibG9jayINCiAgICAgZGF0YS1hZC1jbGllbnQ9ImNhLXB1Yi0yMDcwODkwMjU2MzM3NzY1Ig0KICAgICBkYXRhLWFkLXNsb3Q9IjMzNDA3NDk2ODMiPjwvaW5zPg0KPHNjcmlwdD4NCihhZHNieWdvb2dsZSA9IHdpbmRvdy5hZHNieWdvb2dsZXx8IFtdKS5wdXNoKHt9KTsNCjwvc2NyaXB0Pg==
За кадром: мистецтво непомітності | Х-Фактор
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InhmYWN0b3Iuc3RiLnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMDEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD4=

За кадром: мистецтво непомітності

Х-Фактор

Ольга Нікітіна про
дизайнерські мрії та специфіку роботи на шоу

Так склалося історично, що
глядацька увага завжди прикута до того, хто на сцені. Водночас мало хто
замислюється, що над тим, аби виконавець зі своїм виступом на сцені
виглядав ефектно, працює ціла команда фахівців. Правильний звук,
відео-ефекти, постановка – імена тих, хто за цим стоїть, рідко відомі
широкому загалу. Натомість без підтримки цих чарівників номер
однозначно не вдасться. Арт-директор дизайн-відділу СТБ Ольга Нікітіна
відповідає за сценографію. Все, що глядач бачить на сцені на екранах –
це її галузь відповідальності. Редакції сайту СТБ пощастило
поспілкуватися з пані Ольгою та дізнатися від неї про особливості
ремесла.


Розкажіть, будь ласка, як починалось ваша
кар’єра і як ви потрапили на СТБ?


Взагалі за освітою я репрограф. Це інженер
додрукарських систем. Я займаюся зображенням у
поліграфії
додрукарській. Починала працювати як
дизайнер саме у галузі поліграфії. Один раз випадково сталося, що я
зробила якийсь ролик: робила розкадровки і абсолютно випадково зробила
відео. І мені так сподобалось займатися рухомими картинками, що одразу
звідти я прийшла на СТБ. На СТБ я працювала двічі. Один раз звільнилась
із думкою про те, що їхатиму з Києва, потім зрозуміла, що не поїду,
знову прийшла сюди. Мій загальний стаж на СТБ – шість років.

DSC_0220+ copy

Яка ситуація в Україні
і за кордоном з освітою у цій галузі? Де і як навчають цьому
ремеслу?

-В цілому відеотехнології у нас усі
опановують самостійно. Спеціальної школи, де цьому б навчали, в Україні
немає. В Росії відеодизайн і спецефекти викладають в режимі розширених
курсів, але це не рівень вузів. Школи RealTime School та

Scream School
діють в Росії, в якості викладачів залучають фахівців,
які працюють у цій сфері, – дизайнерів, шрифтових художників,
художників, аніматорів тощо. Окремого вищого освітнього закладу, де б
викладали спеціальні ефекти або моушн-дизайн, немає.


А з яких іще галузей приходять люди до вашого
цеху?


Приходять переважно дизайнери з інших галузей (скажімо,
інтер’єрщики, поліграфісти, архітектори), і дуже багато програмістів,
кожен з котрих раптом щось спробував, довелося щось програмувати для
відео. Технічних людей у нашому середовищі багато, адже така робота
вимагає неабияких технічних знань, математики, фізики.

IMG_4775 copy

Дизайн – це не красива
картинка, а зручність користування


Відеодизайн – це для вас мистецтво, чи більше
володіння технічними знаннями і навичками? В чому полягає специфіка
фаху?


Фіфті-фіфті. На мій погляд, дизайн – це не красива
картинка, а зручність користування. Це те, що відповідає твоїм
потребам. Красиво виконаний дизайн, з яким незручно жити, це поганий
дизайн. У нашому випадку – це коли дизайн не відповідає постановці,
забирає на себе забагато уваги. Хороший дизайн може бути взагалі
непомітним. Він просто працює на те, для чого призначений. Наприклад,
зручність прочитання книги – це також хороший дизайн!


Наведіть, будь ласка, приклади високоякісного
та відверто невдалого дизайну.


Для мене геніальний дизайн – це IKEA! Сенсорний телефон
Nokia – це приклад відверто
поганого дизайну. Там жахливе меню, неможливо зрозуміти, як вийти до
тої чи іншої функції. Чим прекрасний айфон? У ньому купа технічних
недоліків, але ти береш його до рук, і тобі не треба читати інструкцію,
все інтуїтивно зрозуміло. Новий телефон Nokia, про який ідеться – повна
протилежність!


IMG_9186 copy


У чому полягає специфіка дизайну, з яким вам
доводиться мати справу при роботі з шоу?


Проекти, котрі веду саме я – це «Х-Фактор» і «Україна
має талант». Ідеальний дизайн для таких проектів має, по-перше,
абсолютно попадати в постановку, а по-друге, не заважати виконавцеві.
Він не повинен забирати на себе більше уваги, ніж забирає виконавець.
Інакше це програшний варіант для артиста. Є шоу, де екрани навпаки
відіграють вирішальну роль, тому що вони створюють атмосферу шоу. Тут
має бути дуже тонка грань, де ти підтримуєш постановку, підсилюєш її, і
в жодному разі не перетягнеш на себе увагу з учасника. Він завжди має
бути в кадрі, саме за нього голосують, а не за ту графіку, яку ми
зробили. Є номери, які мені подобаються до нестями, але я розумію, що
ми трохи «перебрали».


Чи працюєте ви безпосередньо з учасниками шоу?
Чи можуть вони впливати на процес вашої роботи?


З учасниками ми працюємо рідко, але буває. З ними ми,
зазвичай, працюємо, коли є якийсь
знімальний матеріал, котрий буде виводитись на екрани. Тоді ми з учасниками
часто зустрічаємося, знімаємо їх. Було дуже багато

знімальних матеріалів на другому «Х-Факторі». Тоді ми
щільно співпрацювали з виконавцями. І ми завжди працюємо з їхніми
фонограмами. Просимо музичних редакторів надіслати саме їхні треки,
саме те, що записували в процесі підготовки. Адже кожна людина співає
по-різному, і іноді від цього абсолютно міняється настрій! Коли чуєш,
як він заспівав, а не оригінал – це велика різниця! В цьому сенсі ми
працюємо з учасниками завжди.

IMG_4866 copy

Я хочу, щоб у людини
горіли очі


Чи є у вас свої симпатії серед учасників? Чи
заважає неупередженість у роботі?


Звісно, свої симпатії серед учасників у мене є, але я
їх тримаю при собі. Симпатії до учасників не заважають абсолютно! Є
симпатії в графіці. Є номери, яка неодмінно хочеться
зробити!


Робота тонка і відповідальна, хиби у ній можуть
стати фатальними для іміджу учасників. Як ви підбираєте команду
надійних працівників?


Я надзвичайно прискіпливо підбираю собі команду.
Працювати дуже важко, у тому режимі, в якому ми працюємо зараз, це три
ночі на тиждень ми проводимо разом. Тобто, фактично, три доби ми сидимо
безвилазно. Ми маємо бути в людях впевнені. Тому що, в принципі, у них,
окрім відповідальності, немає причин залишатися і робити цю графіку.
Можливо, ще крім якогось ставлення до мене, розуміння, що я на них
покладаюся, віри в те, що я їх люблю. Тому підбираю працівників я
вельми ретельно, я хочу, щоб в людини горіли очі і було бажання щось
робити. Якщо цього немає, то вона однозначно не підходить, тому що вона
не буде виконувати цю роботу так, як я хочу. І саме тому є симпатії у
графіці. Коли я розповідаю про постановку, то бачу, ага: в того
загорілись очі, в того… Я намагаюся давати їм графіку, яку вони хочуть
зробити. Звісно ж, у них є також свої симпатії. Хтось їм подобається
більше, хтось менше. Але так виходить, що в процесі підготовки графіки
це абсолютно не впливає. Більше впливають якісь внутрішні вподобання
«що саме я хочу зробити».

IMG_7064 copy


Чи були в історії вашої роботи над проектами
казуси чи прорахунки, які ви постійно згадуєте?


Різних казусів було багато. Зрештою, звісно, вони в
ефір не пішли, тому що їх вчасно помітили. Наприклад, у першому
«Х-Факторі» була Іра Борисюк, вона, по-моєму, співала «Маму». Так
вийшло, що хлопці зробили графіку, але я її не бачила, швиденько
прибігла, забрала. Попередньо ми домовились, що Іра стоятиме у довгих
полотнах, а від неї з-за спини «розлітатимуться» тканини. І от, ми
виводимо графіку… Це треба було просто бачити! Описати це словами
неможливо! За нею розлітається якесь сонце, незрозумілі кольорові
стрічки, вінки… У всього павільйону був легкий шок. І в мене також.
Мене питають: «А що це таке?». А я, злегка давлячись, говорю: «Ммм…
тканини…». Пояснити, чому так, я не можу, тому що мені незрозуміла ця
логіка…

Був іще один
кумедний епізод. Чомусь ці моменти переслідують Іру Борисюк. Коли вона
співала «
А значит нам нужна одна победа», нам
потрібно було зробити зруйноване війною місто – те, що ми вже робили не
раз. Нам допомагали стб-шники, що працювали на інших проектах. І так
само, коли ми вивели графіку, цей момент був знаменним – було якесь
порожнє тло і один сучасний танк зруйнований…

IMG_8235 copy

Був іще
класний момент, коли ми працювали над «Мюнхаузеном», з кораблем «Біда»
– так ми його назвали. Корабель мав називатися «Мюнхгаузен», зрештою, з
якихось причин, «гаузен» кудись відвалилось в процесі роботи
термінової… і, імовірно, в першій виставі у нас плив корабель під
назвою «Мюнх».

Коли дует
Олександр Павлік та Сергій Семєнов виконували пісню Деміса Руссоса
«Сувенір», під час виконання мала бути штука, яку ми називаємо «кабум»
(це наша внутрішня назва). Візуально це мало виглядати, наприклад, наче
з учасників «вилітають» якісь частинки. Третя ночі, людина робить цю
графіку… І я, проходячи повз, мимохідь скосила очі, аби побачити, як
просувається робота, і я бачу два ока сови… І вони розлітаються
врізнобіч і збільшуються… Це було щось неймовірне! Сміялися ми, мабуть,
години дві, проплакались, і дійшли висновку, що все-таки слід робити
щось інше, бо сова, напевно, не зовсім те, що потрібно у цій
пісні!

IMG_8488 copy

Я пройшла важкий шлях
внутрішніх змін


Чи доводиться вам чути позитивні чи негативні
рефлексії від учасників після виступу стосовно вашої
роботи?


Зазвичай, коли зрештою я знайомлюсь з учасниками, їм
подобається наша робота. Вони кажуть: «Так, класно, це була хороша
задумка!». Такого, щоб щось не сподобалось, не було. Якщо на початку
роботи над піснею у учасників є якісь світлі ідеї, пропозиції по
пісням, ми завжди готові їх вислухати, і їхніх наставників. Під час
зйомочного процесу, коли ми безпосередньо спілкуємось, буває, що вони
вносять свої пропозиції. Учасник в будь-якому разі впливає – пасивно чи
активно. Графіка завжди відштовхується від виконавця, у кожного з них є
якісь специфічні штуки – це або фігура людини або образ. І ти розумієш,
що однозначно така-то графіка у такому-то стилі, приміром, «техно», не
пасує! Це виглядатиме просто смішно! Тому навіть не говорячи жодного
слова, учасник впливає на те, що вийде врешті-решт. Зазвичай лунають
прохання та пропозиції від постановника, режисера,
оператора-постановника.

IMG_9186 copy


По духу вам ближча індивідуальна робота чи
командна?


Взагалі-то від самого дитинства я абсолютний
індивідуаліст. Коли я почала працювати у творчому колективі
«Х-Фактора», вони мене навчили тому, що колективний розум – це
прекрасно! Це, звісно, все дуже важко ламалося у мені. Але я і
підібрала людей, яким зараз комфортно разом. Навіть ті ночі, які ми
проводимо разом – вони тяжкі, але це прекрасні моменти! Я буду
згадувати їх з величезним задоволенням, коли розповідатиму про це
онукам у 70 років! Зараз для мене команда означає дуже багато. Це не
лише можливість розділити роботу, а й можливість вилити душу, одержати
якийсь поштовх натхнення, щось обговорити, вони багато чого мені
підказують! Зараз, певно, я більше командний гравець. Звісно ж, риси
індивідуаліста залишились, але я розумію, що результат завжди може бути
грандіознішим, коли працює колектив, а не окремі люди. Є геніальні
особистості, але…
La
Sagrada Família
(Храм Святого Сімейства у
Барселоні – авт.) не зводилась зусиллями лише одного Гауді, попри те,
що він був абсолютний геній. Його також будували люди. Словом, я
пройшла важкий шлях внутрішніх змін.


Яка ваша найбільша дизайнерська мрія? Чим в
ідеалі вам хотілося б займатися?


Я страшенно хочу працювати в театрі! Хочу там робити
постановки… Не можу сказати, що те, що ми робимо, не межує з
мистецтвом, але все одно це те, що вимагає якихось швидких рішень.
Хочеться створювати якісь світи, у які людина буде занурюватися. Театр
на це більше здатний, там більше можливостей! Я зрозуміла, що я хочу
займатися тим, чим займаюся, але хотілося би мати більше часу, аби
зробити щось колосальне! Хочеться, аби людей, котрі дивляться на твою
роботу (у складі загальної роботи, адже вона одна дуже рідко грає), це
чіпляло. Ось це мрія.

Спілкувалась Олена
Максименко