PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InhmYWN0b3Iuc3RiLnVhIiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLnZlcnRhbWVkaWEuY29tL291dHN0cmVhbS11bml0LzIuMDEvb3V0c3RyZWFtLXVuaXQubWluLmpzIj48L3NjcmlwdD4=

Юлія Іванова на «Х-факторі» примусила встати цілий глядацький зал

Х-Фактор

Тендітна білявка з величезними бездонними очима та сильним напрочуд приємним голосом і не сподівалась, що, подолавши стільки перешкод, вона буде стояти на сцені всеукраїнського співочого конкурсу «Х-фактор», а повнісінький зал стоячи буде їй аплодувати. Починалося ж усе приблизно років двадцять тому, коли маленька Юля, сидячи на маминих колінах в автобусі, заспівала загальновідому пісеньку про ялинку, і весь автобус аплодував маленькій зірочці.

Початок співочої кар’єри, як у Лариси Доліної

Бажання співати у вас, Юліє, виникло як стандартна дівчача мрія на кшталт «хочу бути артисткою» чи це було душевне покликання?

Прагнула співати з самого дитинства. Звичайно, як дівчинка з вокальними даними, виступала в садочку та на шкільних концертах. Побачивши моє нездоланне прагнення до співу, мама віддала в музичну школу до класу фортепіано. Там, щоправда, викладали хоровий спів, який я не дуже любила, тому що бачила себе вокалісткою. У років 14 побачила в музичній школі оголошення, що наша місцева джазова співачка набирає для себе декілька учениць. Для мене тоді джаз був чимось незрозумілим, та все ж вирішила спробувати. Так два роки я вчилась джазовому вокалу. Потім випадково завдяки підтримці вчителів із джазу та фортепіано почала виступати в нічних клубах, ресторанах.

Тобто початок співочої кар’єри у вас в чомусь нагадує шлях Лариси Доліної?

Так, Доліна також розпочинала як ресторанна співачка. Тепер можу сказати, що 11 років виступів у ресторанах – це, безперечно, неоціненний досвід. Кожен день – навантаження на голосові зв’язки, треба було поповнювати репертуар і вчитись працювати з «живою» публікою.

Крім співу в ресторанах, де ще пробували свої сили?

На усіляких конкурсах та фестивалях спочатку міста, потім республіки. Були навіть міжнародні конкурси. До речі, я народилась і тривалий час жила в Росії, у Набережних Челнах республіки Татарстан. На жаль, навіть перемоги у цих конкурсах мало що мені особисто давали, крім дипломів та підвищення самооцінки. Пробувала себе в якості вокалістки джазового ансамблю, навіть співала в рок-гурті. Та хотілось чогось іншого.

Не їдь до Львова, бо там бандерівці

А як ви потрапили в Україну?

Також випадково. Познайомилась через інтернет із молодими музикантами зі Львова, тривалий час ми просто листувались, а потім тільки віртуального спілкування мені виявилось замало, тож вирішила приїхати в це місто. Всі знайомі були в шоці, коли дізнались, куди я їду. Відмовляли усіляко, говорили, що, мовляв, мало того, що ти тих музикантів практично не знаєш, так ще увесь Львів «забитий» бандерівцями. Та я все одно поїхала і жодної хвилини не шкодувала про це. Я закохалась в Україну з першого погляду! Після десяти днів, проведених у Львові, повернувшись на батьківщину, я рішуче зібрала речі, закінчила всі справи і докорінно змінила своє життя. Так рік я прожила у Львові, виступала у різних розважальних закладах. Знову ж таки випадок змусив приїхати до Луцька, де, на подив знайомих зі Львова, я знайшла більш цікаву, затребувану роботу, незважаючи на те, що Львів як місто більше за Луцьк.

А чи підтвердились у Львові побоювання ваших друзів щодо бандерівців?

Та ні, Львів дуже доброзичливий. Єдине тільки, що мій репертуар складався виключно з іншомовних пісень: англійською, французькою, італійською мовами. Російськомовних пісень у Львові не співала.

За декілька пісень – тисячу гривень

Як складається ваша співоча кар’єра у Луцьку?

Коли ти на правильному шляху, то все складається якнайліпше. Так сталося зі мною у Луцьку. Мені набридло співати суто «кабацькі» пісні. Тож вирішила сама для себе – буду співати тільки ті, які подобаються самій, тобто джазові, рокові композиції, хіти 80-90 років. І шукати людей, які змогли би оцінити і підтримати мене в цьому. І саме в Луцьку я їх знайшла. Мені подобається сталення публіки до мого репертуару у «Бравому Швейку», «Версалі», «Майдані».

Яку найбільшу подяку в грошовому еквіваленті ви отримували від вдячної публіки?

Пам’ятаю, як я виконувала програму в одному з луцьких розважальних закладів і звернула увагу на компанію, що дуже уважно слухала мене. Після того, як моя обов’язкова програма завершилась, вони попросили заспівати ще декілька пісень і заплатили тисячу гривень. Тепер ця компанія не пропускає жодного мого виступу.

Які виступи у Луцьку запам’ятались вам найбільше?

Ті, що проходили у Луцькому замку. Адже співати у стінах середньовічної фортеці дуже хвилююче. Море емоцій, прекрасна організація, звукові ефекти, вдячна публіка вирізняли для мене ще один фестиваль – «КІА Фан-фест», що відбувався у Луцьку під час «Євро-2012».

Що є найважчим для вас у кар’єрі співачки?

Навантаження на голосові зв’язки під час виступів. Як це не сумно, але у більшості розважальних закладів належних умов для виступів співаків не створено. Цигарковий дим повністю заповнює залу, що створює для мене як для співачки безліч проблем. Я не співаю впівголоса, віддаюсь співу повністю. І після такої постійної димової завіси під час співу мені доводилося навіть тричі лікувати зв’язки. Після третього лікування лікарі попередили, що можу навіть втратити голос. Тому переглянула навантаження і тепер дуже ретельно обираю заклади, де співати.

Чи є у вас якісь народні методи, за допомогою яких рятуєте зв’язки?

Зразу скажу, що існуюча думка щодо пиття курячих яєць є хибною. Так само, як і 50 грамів коньяку перед виступом, аби «розігріти» голос. До речі, спиртні напої є практично руйнівними для жіночих голосових зв’язок. Я виконую різні голосові вправи, розспівуюсь перед концертом і обов’язково намагаюсь добре висипатись. Якщо немає можливості розспіватись, починаю програму з легких, спокійних пісень, поступово переходячи до більш драйвових.

Під час виступу Кондратюк «вібрував» разом із залом

Шлях на «Х-фактор» був тернистим?

Перший сезон «Х-фактора» я пропустила випадково – запізнилась на один день. Потім дивилась по телевізору і сама собі казала: «Юлю, ти ж можеш краще». Другий сезон пропустила свідомо – якраз переїхала в Україну, і серед тодішніх пріоритетів був пошук роботи. На третій сезон відправляли усі рідні та друзі. Пройшла всі відбіркові кастинги, згодом виступала у Києві перед суддями, і тільки від Серьоги почула «Ні». А Кондратюк, навпаки, був у захваті від мого виступу, зауваживши: «Не знаю, як вам (суддям – авт.), а я «вібрував» разом з усім залом». Потрапила у тренувальний табір, пройшла випробовування у тріо. Та радіти довго не довелось, буквально через годину усіх присутніх в таборі розділили на три групи та відправили у три різні кімнати. На жаль, тих 25 учасників, серед яких була я, відправили додому. Та мені було не так сумно їхати додому, як розлучатись із учасниками «Х-фактора», з якими встигла потоваришувати.

А як ви потрапили на «Х-фактор. Он-лайн»?

Чесно, не знала, що він починається у вересні, тому «вступила в гонку» тільки 5 жовтня. Буквально через днів сім у першому етапі стала переможицею тижня. Зраділа неймовірно, бо думала, що поїду тепер на «прямий ефір». Та виявилось, що доведеться виборювати право поїхати ще в другому етапі. І другий тиждень другого етапу виявився для мене переможним, мені навіть снилась перемога, і я поїхала на «Х-фактор».

Чим аргументований вибір пісні на «Х-фактор»?

Пісню готувала задовго до «Х-фактор. Он-лайн». Я її везла ще на перші кастинги. Та в Києві заспівати її мені не дали. Сергій Сосєдов, почувши, що я буду співати композицію Агілери, одразу попросив виконати другу пісню (за правилами, учасники везуть дві пісні – іншомовну та російсько- або українськомовну – авт.). І я заспівала одну з пісень Софії Ротару, з якою й потрапила у тренувальний табір.

Але ви таки виконали ту пісню, яку хотіли.

Так, але у телефонній розмові, коли мене запросили виступити на прямому ефірі «Х-фактора», оголосили умову, в якій йшлося про 8-10 пісень, що маю привезти, і з них будуть вибирати. Та я так, певно, сподобалась режисерам, що мені дозволили співати те, що хочу. І я відповідно співала Агілеру. Реакцію на пісню зі сторони глядацького залу я скоріше відчула. Мов хвиля пройшла по залу, коли на приспіві люди піднялися з місць та зааплодували (до речі, інтернет-видання називають Юлію першою онлайницею, яка змусила зал встати – авт.). Наскільки мені це було приємно – словами не передати, у мене наче крила виросли.

Переможниця тижня в «Х-фактор. Он-лайн» автоматично виступає на гала-концерті?

Ні, це ще далеко не «кінець бою». Участь у гала-концерті доведеться виборювати серед усіх переможців тижня.

З ким із учасників шоу вдалось познайомитись і потоваришувати?

На жаль, ні з суддями, ні з Оксаною Марченко поспілкуватись не вдалося. Приїхавши на репетицію, потрапила в гримерку до хлопців – Дмитра Сисоєва, Олексія Смирнова, «D-версії». Буквально до кінця дня ми настільки потоваришували, що продовжуємо і зараз спілкуватись через інтернет. З Юлією Плаксіною вдалось поговорити, їй мій виступ дуже сподобався. Хочу спростувати думку про Аїду Миколайчук щодо її відчуженості, вона насправді абсолютно не така – мила, компанійська, доброзичлива.

Хто, на вашу думку, переможе в третьому сезоні «Х-фактора»?

Сказати дуже важко. Вокал, безперечно, сильний в усіх учасників. Але, аби перемогти в шоу, на мою думку, ще потрібно бути «зрозумілим» для глядача, бути душевним, вміти працювати із глядацьким залом. Адже і в першому сезоні, і в другому спрогнозувати перемогу когось із учасників було неможливо.

Такою невимушеною та цікавою виявилась моя бесіда в одній з луцьких кав’ярень із переможицею тижня «Х-фактор. Онлайн» Юлією Івановою, яка представляє на цьому конкурсі Луцьк. Наостанок Юлія попросила лучан підтримати її, голосуючи на сайті каналу «СТБ». Тож побажаємо Юлії Івановій ПЕРЕМОГИ!

Ірина БЕЛОЦЬКА